Воркувала пара горлиць під вікном:
Він до неї. А вона – до нього.
Воркували тихо, наче сном,
Чи блаженством, посланим від Бога.

Є сім’я маленька – це пташки.
Вдвох вони – єдинеє гніздечко.
Їм живеться гарно, бо вони
На обох одне мають сердечко.

Разом треба думать, треба жить.
Будувати щось, просто літати.
Тільки от не треба разом нить,
Зради теж не треба разом мати.

Ти мій, голубе, а я навік твоя.
Ми частинки одного сердечка.
Є у нас дарунок, - це сім’я.
Діти ходять поруч, недалечко.

Я люблю нас всіх. Я вас люблю.
Повторять я це завжди готова.
Сняться мені вірші. Я ж не сплю,
Думаю про тебе знову й знову.

Голубина зграя в небесах,
Їм там добре, весело, і так цікаво.
Подивіться! Диво! Просто птах
Відчуває пік своєї слави.

Він найвище, аж до сонця долетів.
Сонце – я. Але тебе не трону.
Голубе мій, рада, що злетів
Над неправдою, брехнею, чорнотою.

Сонце засліпило тебе вмить?
Ти не бійся, звикнуть оченята!
Добре, що душа твоя не спить.
Прокидайся, годі уже спати!

Хочеш, тобі казку розповім,
Там є ти, голубка, голуб’ята.
Казку цю я подарую всім,
Добрим і хорошим і завзятим.

Сонечко тобі буде світить
Завжди, всюди, і уже віднині,
Бо прозріння народилась мить,
В небеса позвала тебе сині.


Ти лети подалі від землі,
Від неправди, ницості, болота,
І думки твої великі, не малі,
Піднімають вгору, бо є хтось ти.

В небесах і сонце, і пташки,
І пісні, і вірші, і зізнання.
Ви літайте в парі, голубки.
В час цей пізній, а чи може в ранній.

Хай любові пісня не мовчить,
І для вас, для двох вона співає.
Сонце за вас раде, бо звучить
Пісня та, що кожне серце має.

В серці своїм пісню розбудив?
Я її для тебе проспівала.
Пам’ятай її смішний мотив,
Пісню цю країна вже узнала.

Дуже скромне сонце. Ти – не смійсь.
Не дивись, що так воно високо.
Підійди до нього, посміхнись,
Серце ти отримаєш від нього.